Аналітика Розряджені: як в Україні винайшли енергопіар, але не навчилися ним користуватися

У компанії ліванців, індусів і каліфорнійців з яйцями

Що ми знаємо про блекаути? Ось, наприклад, у Лівані просто зараз – із середини серпня – триває тотальний блекаут: всі електростанції країни зупинилися через відсутність пального. Це означає, що ліванці покладаються виключно на приватні генератори. Об’єкти критичної інфраструктури теж знеструмлені: не працює централізоване водопостачання та каналізація, фіксують збої в роботі аеропорту Бейрута та морського порту. За песимістичними прогнозами, блекаут може тривати до середини вересня. За оптимістичними – ще добу, поки в країну прибуває пальне з Єгипту та Алжиру. Втім, ліванці не вірять жодним прогнозам, бо країна досі не відновила енергетичну інфраструктуру, що була зруйнована під час громадянської війни у 1975-1990-х роках.

Що ще ми знаємо про блекаути?

Через перевантаження мережі країна воднораз втратила 32 ГВт генеруючих потужностей. Шахтарі застрягли під землею через непрацюючі підйомники. Зупинилися аеропорти та залізниця, а автомобільний рух паралізував гігантський затор через непрацюючі світлофори.

То що ж нам відомо про блекаути? Найпопсовішим, за яким світ спостерігав, ніби за голлівудським кіно, стали відключення у Каліфорнії (США), що тривали з 9 жовтня по 20 листопада 2019 року. Місцеві енергетичні компанії, з метою попередження пожеж через потужний пустельний вітер, застосували превентивні відключення. Це спровокувало хвилю критики: урядовці звинуватили енергетиків у "жадібності та безгосподарності", а споживачі (загалом знеструмили 2,5 млн людей) скаржилися на дезінформацію, тобто те, що ми зараз називаємо "відсутністю графіків та попереджень".

Ну що ж, тепер, коли ми знаємо так багато про блекаути у світі, настав час головного питання – а що ми знаємо про блекаут в Україні? Відповідь – нічого.

Замкнене коло

"Поки що, на жаль, не по всій країні ще є світло. Повинно бути. Що стосується деталей щодо руйнувань, ГЕС або іншого. Я в цілому не дуже люблю енергопіар. Я не дуже люблю, не підтримую, коли ворог знає, яких конкретно пошкоджень він завдав своїм ударом Україні, енергосистемі тощо". Це цитата Володимира Зеленського із форуму "Україна 2024. Незалежність". І ми не можемо лишити її без уваги з декількох причин.

По-перше, через чудовий неологізм – енергопіар. Класно звучить, еге ж? Цікаво, хто вигадав це слово. А ще більш цікаво, що воно означає (на думку української влади). І це, власне, і є наше по-друге. Бо якщо під енергопіаром мається на увазі якісне інформування населення про поточну ситуацію в енергосистемі – то це дуже, дуже погано.

Що ми маємо натомість? Після масованої атаки 26 серпня прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що ми "втратили дуже невелику кількість нашого обладнання". Новина чудова, але дуже різко контрастує з аварійними відключеннями і відсутністю світла в деяких областях по 14 годин поспіль.

Гендиректор YASNO Сергій Коваленко у переписці з підписниками порадив їм деталі "питати в Укренерго". Ну а як спитати щось в Укренерго – ніхто точно не знає, бо НЕК спілкується з нами виключно "повідомленнями про відключення". Виходить замкнене коло, у якому українці зазвичай клепають меми (тепер – сумні).

Теорія кризових комунікацій

Колись давно, коли ваша Зося була молодою і жвавою, вона вивчала в університеті комунікації, в тому числі кризові. Так от, там Зося дізналася, що існує загальна формула для будь-яких кризових комунікацій (ну тобто, коли все погано, але хтось має повідомити людям невтішні новини).

Формула виглядає так:

• Визнати проблему

Наприклад, визнати, що ураження нехай і мінімальні, але критичні для нормального функціонування енергосистеми (державні таємниці при цьому можна не розголошувати).

• Попросити розуміння

Якщо треба вкотре нагадати, що винна Росія, то можна (хоча ми ніколи не забуваємо). Але ще важливіше дати знати, що почуватися вхареним без світла – це нормально, бо всі живі люди, а не потужні роботи.

• Пообіцяти, що ситуація покращиться

Ну, в умовах війни – хоча би стабілізується. І бажано при цьому назвати хоча би умовні терміни (саме той випадок, коли схема "2-3 тижні" може виручити). І, звісно, ж пояснити хоча би схематично, що влада робить для того, аби стало краще.

В університетах, звісно, вчать теорії. Але раптом хто може – передайте цю формулу "на верх", може, згодиться комусь на практиці. Бо не такі страшні розряджені батарейки, як морально "розряджені" люди, з якими просто вчасно не поговорили.