Аналітика Позакласне читання: чого нас не вчать у школі (а дуже шкода)
Зося Злючко
Фото: Дар'я Давиденко/Новини Pro
Човникові школи Бангладеша та французькі уроки кулінарії
Найбільша школа у світі знаходиться в Індії, це City Montessori School в місті Лакхнау, де вчиться одночасно 56 тисяч учнів. Вона навіть потрапила до Книги рекордів Гіннеса. По суті – це ціле містечко, що має майже 20 кампусів і близько 5 тисяч співробітників. Індія, де зараз живе 1,417 млрд людей, страждає від перенаселення, тож гігантські навчальні заклади чудово це ілюструють.
Водночас в Італії існує найменша школа на планеті – у селі Черезоле-Реале, що за дві години їзди від Мілану, до місцевої школи ходить лише 2 учні. Хоча у світі такому дивуються, для Італії це не є аж такою сенсацією.
Там вирішили: не закриватимуть навчальні заклади поки у них є бодай один учень. Бо, вважають, без шкіл населені пункти перетворюються на "старіючих привидів".
У Франції харчування є частиною навчальної програми – не менш важливою, ніж математика чи письмо. Пробувати та визначати смаки – важлива навичка для людини, вважають там. Тож діти їдять, вчать рецепти та історію страв і продуктів, дізнаються основи етикету та хороших манер. Власне, ми не очікували нічого іншого від нації гурманів.
Найбільшу кількість домашніх завдань на планеті мають школярі у Китаї – на виконання домашки вони витрачають у середньому 14 годин на тиждень. Дійшло до того, що цей факт непокоїть навіть Всесвітню організацію охорони здоров’я (ВООЗ): через постійне перебування біля екранів комп’ютерів чи смартфонів 80% китайських випускників шкіл мають короткозорість.
Найекзотичнішими у світі часто називають школи у Бангладеші. Ця азійська країна страждає від регулярних повенів, тож у Бангладеш є мінімум сотня шкіл на човнах саме для таких екстрених випадків. Вони обладнані резервним живленням, мають інтернет та власні бібліотеки.
Ці рандомні факти про освіту ваша Зося накидала для того, аби вкотре нагадати, у якому дивовижному та різноманітному світі ми живемо. Та попри всі відмінності, є спільна риса, яка об’єднує людей на планеті: більшість із них не задоволені якістю освіти. Існують опитування та дослідження, аби виявити, чого ж бракує шкільній програмі. Зося вибрала ті, які найбільше їй відгукуються. Про них – далі.
Фінансово неграмотні прокрастинатори
- Управління конфліктами
У школах нас часто вчать дружбі, взаємодії та роботі в колективі. Тлумачать, що конфлікти – це погано, тож ми їх уникаємо. Але правда в тому, що життя без конфліктів – неможливе. Вони не є чимось страшним чи поганим, а всього лише вказують на різницю у поглядах. І чим раніше ми опануємо навички їх "розрулювання" – тим легше нам буде згодом.
- Управління часом
Школи щедро роздають нам домашку, але не вчать, як виконати її максимально швидко та ефективно. Навіть якщо це не найцікавіша тема.
Нас вчать бути старанними, але не вчать, як відпочивати та лишатися ефективними. У підсумку велика частина з нас виростає великими прокрастинаторами, які втомлюються, працюють понаднормово і все одно нічого не встигають.
- Управління фінансами
Доросле життя доводить: навчитися рахувати і навчитися рахувати гроші – це різні речі. Ми маємо ціле покоління людей, що живе у борг – з мінусами на кредитках та неможливістю заощадити хоча би у копілці.
Нас лякає перспектива розбиратися з банківськими ставками та сплатою податків. Навіть нарахування комуналки комусь здається секретним шифром. Тож, схоже, вивчення основ економіки у школі пішло кудись не туди.
- Пошук роботи
Чого варті теоретичні знання, якщо ми не можемо їх застосувати на практиці? А саме це доведеться рано чи пізно робити випускникам шкіл. Пошук роботи навряд чи колись стане легким, але він може стати набагато простішим, якщо люди з дитинства опанують навички самопрезентації, складання резюме та проходження співбесід.
- Сприйняття невдач
Шкільна система оцінювання спонукає нас ділити результати власної праці на успішні та провальні. Нас заохочують уникати невдач та карають у разі помилок. У підсумку діти ростуть зі страхом взагалі що-небудь починати, аби не помилитися. Ми мали би набагато більш психологічно стійких дорослих, якби у школах дітям пояснювали, що помилка – це не катастрофа, а лише ознака того, що підхід не працює і треба спробувати інший. Адже кількість спроб для досягнення результату у житті, на щастя, не обмежена.