Повернення до мирного життя: як суспільство може допомогти військовим адаптуватися

Колаж: Дар'я Давиденко/Новини Pro Як допомогти військовим адаптуватися в цивільному житті
Колаж: Дар'я Давиденко/Новини Pro
Розмір тексту
А А А
Поділитися share
Близько п’яти мільйонів людей — саме стільки українців матимуть статус ветерана після закінчення війни

Такі прогнози дали у Міністерстві у справах ветеранів. Українці мають бути готовими до повернення з фронту захисників та знати, як їх підтримати. Адже те, що наші оборонці переживають на війні, буде боліти їм ще довго. І йдеться не про фізичні травми.

Сайт Новини Pro розповідає про те, як суспільство може допомогти військовому, що повернувся з фронту у цивільне життя.

Зміст
1
Труднощі, з якими стикаються військові
2
Адаптуватись має суспільство, а не захисники
3
Як підтримати військового — поради психологів
4
"Інструкція" для цивільних від військових
closearr

Труднощі, з якими стикаються військові

Суспільство має знати, як правильно підтримати військового та допомогти йому, якщо він цього потребує. Мова йде не тільки про ветеранів, які звільнились зі служби, а й про військовослужбовців, які приїжджають, наприклад, у відпустку.

Захисники можуть стикнутись з низкою психологічних бар'єрів та проблем. Те, що для цивільних людей здається буденним та не вартим уваги, може викликати зовсім інші емоції у військового.

Взяти хоча б звуки реву мотору та вихлопів машин, які автолюбителі навмисно "накручують". Бо ж так класно. Здавалося б, після початку повномасштабного вторгнення не мало б бути й мови про це. Бо ж очевидним є факт того, що рев мотора та звуки вихлопів можна легко сплутати з вибухами чи пострілами. Для ветеранів чи військових, які приїжджають у відпустку, такі звуки можуть бути максимально травматичними. Та це не зупиняє керманичів, які хочуть похизуватись потужністю своїх автівок. І цей приклад — чи не найменший із тих, які негативно впливають на військових в цивільному житті.

Чи не частіше за вплив фізичний, військовослужбовці стикаються з психологічними травмами. Йдеться і про посттравматичний синдром, флешбеки, нав’язливі стани та замикання в собі. Часто військовим здається, що цивільні просто не розуміють їхні проблеми, біль та розпач.

Адаптуватись має суспільство, а не захисники

Раніше досить часто серед українців лунала фраза: "Потрібно допомогти військовим адаптуватись до цивільного життя". Та зараз це поняття дещо змінили — адаптуватись має не тільки військовий, а й "цивільне життя".

Українці повинні вчитись тому, як правильно спілкуватись із захисниками та знати, як за потреби надати допомогу — і психологічну, і фізичну.

Ситуації, коли люди діють навмання в критичних ситуаціях більшає. Один із прикладів, який сколихнув суспільство, — реакція на дії військового у потязі.

Історією поділився один із пасажирів. Він розповів, що військовий в потязі почав кричати про наближення обстрілу та бурхливо себе поводити. Частина цивільних зв’язала чоловіка, мовляв, він міг нашкодити людям. Інші ж просто фільмували все на камери телефонів. Заспокоїти військового зміг хлопець, який і поділився цією історією.

"Коли я прийшов до них, то виявилося, що чоловіки зв’язали йому руки та ноги скотчем… Військовий почав кричати ще голосніше, і найбільше мене вразило, що чоловіки просто сиділи мовчки, а жінки знімали це на відео", — пригадує Віктор.

Він розповів, що знав, як варто поводитися в ситуації, коли в людини ПТСР чи панічна атака.

"Я пояснював йому, що ми в поїзді, йому нічого не загрожує, усе спокійно, нема обстрілу. Робив це, щоб усі слова пробивалися у його свідомість та заспокоювали його", — пояснює чоловік.

Ця ситуація показала, що звикати до нових реалій нашого життя мають не тільки військовослужбовці. Цивільні повинні зробити все від себе залежне, аби дати відчуття безпеки військовим, показати їм, що навіть в критичних ситуаціях, їм нададуть підтримку та допомогу, зрозуміють та не засудять.

Як підтримати військового — поради психологів

Психотерапевт Артем Осипян зазначає, що точної "інструкції" як поводитись з військовими, які повернулись з фронту, немає.

"Її не існує, тому що кожна ситуація унікальна. Найкращим замінником такої інструкції може бути людяність і загалом знання про основи етики у спілкуванні з людиною", — зазначає він.

Психотерапевт наголошує, що необхідно мати повагу один до одного.

"Не треба відразу удавати, ніби ти щось знаєш, давати рекомендації чи радити звернутися до психіатра", — наголошує Осипян.

Він зазначає, що цивільні та військові можуть пройти спеціальні курси.

Зокрема, у Veteran Hub є три курси на платформі "Prometheus":

  • "Як пережити війну разом". Цей курс розрахований на близьких і родичів тих людей, які перебувають на фронті. Розповідає про те, як військові себе почувають, з якими процесами стикаються, які є базові рекомендації, вправи та навички.
  • "Адаптація до цивільного життя". Цей курс розрахований на ветеранів, але його також корисно дивитися цивільним, аби краще розуміти, що відбувається після повернення. Тут йдеться про надлом цінностей та усвідомлення цього. Це нормальний ефект, який відбуватиметься перші два тижні після повернення.
  • "Сам собі терапевт". Курс для ветеранів про основи психологічної допомоги.

Інструкторка з програм з попередження та корекції ПТСР Людмила Черненко каже, що є деякі питання, які не варто ставити військовим.

"По-перше, це питання на емоції: "Що ти відчував? Тобі було дуже страшно?". Звісно, що це страшно, але в більшості випадків на війні емоції взагалі закриваються у людини. Вони самі собі не можуть відповісти на питання, що вони відчувають, а тим більше комусь", — каже Черненко.

Також вона наголосила, що не варто запитувати у військового, чи вбивав він на війні.

"Це важлива тема, але військові не знають і не вміють, як говорити про неї. Якщо не зачіпати цю тему, але мати довірливі стосунки, він рано чи пізно сам про це заговорить, якщо захоче", — каже інструкторка.

Вона рекомендує перший час після повернення ініціювати теми більше нейтральні, питати про побут, що готували, хто що їв, історії про побратимів.

Людмила Черненко також наголошує, що військових варто запитувати про те, чи хочуть вони спілкуватись зараз із кимось з друзів чи рідних.

"Бо часто людина приїжджає додому, навіть у відпустку, і рідні починають влаштовувати йому зустрічі з кумами, сватами, родичами, друзями. Але всі по-різному сприймають війну, і для цього військового той брат чи сват може бути ухилянтом. І військовий має права не хотіти з ним спілкуватися", — каже Черненко.

Вона наголошує, що спочатку буде важко адаптуватися, але якщо дати людині свою підтримку, то їй буде легше.

"Інструкція" для цивільних від військових

Ветеран російсько-української війни Тарас вважає, що людину треба в першу чергу вислухати.

"Більше нічого особливо дати цивільна людина військовому в такому стані не може. Не сперечатись, не розказувати історій про своїх родичів на війні, просто послухати й подякувати", — каже він.

Військовослужбовець Олександр Загайний теж поділяє цей підхід.

"Потрібне звичайне ставлення, не поважне, а уважне. Увага та співпереживання дозволить пом’якшити таку ситуацію. Не потрібно удавати, ніби перебуваєш на рівних з ветераном. Фронтовик пережив таке, що складно виразити словами. Це стосується не лише емоцій, а і безпосередніх подій", — пояснює Загайний.

Військовий психолог із групи інженерного забезпечення 67-ї ОМБ Андрій Козінчук каже, що не потрібно постійно жаліти військових.

"Навіть якщо у людини ноги немає, жалість не робить людину сильнішою. Не треба кепкувати з нього, але й "бідний-нещасний, війну пережив" це не окей. Не ставте питань, відповідь на які ви не готові почути: "Що було саме страшне на війні", "Розкажи, чого ти боявся", "Скільки ти вбивав". Не варто ставити провокаційних питань: "Нащо ти йшов на цю війну, яку придумав хтось там з Путіним" це трохи знецінює бійця", — каже військовий.

Натомість він рекомендує говорити про свої почуття до людини.

"Можна говорити: "Я пишаюся тобою", "Ти крутий, бо ти пішов, а мені страшно". Можете казати, наскільки вам приємно спілкуватися. Але якщо людина має особливість без ноги йде і впав. Коли ви підбігаєте до нього, спитайте у нього дозволу йому допомогти, але піднімати його ні. Ну і стримуйте свої емоції, бо дивитися на відсутність руки це недоречно", — зауважує Козінчук.

Він також зазначає, що не варто військовим давати поради, критикувати чи підвищувати голос.

За словами Андрія Козінчука, військовому може бути страшно від деяких звуків, він може впасти та прикритися, але це нормальна реакція, завдяки якій він вижив на війні. В такому випадку варто просто запитати, чи потрібна допомога. Тільки взаємна емпатія та повага людей допоможуть створити здорову атмосферу у суспільстві.

Раніше ми вже писали про те, що в Україні з'явилась електронна карта послуг для ветеранів. Також ми повідомляли, що військові та ветерани зможуть отримати нові безоплатні медичні послуги.

Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь з тим, що ознайомилися з політикою конфіденційності, та використанням файлів cookie.