Аналітика Розряджені: як в Україні винайшли енергопіар, але не навчилися ним користуватися
Ваша ЗосяФото: Дар'я Давиденко/Новини Pro
У компанії ліванців, індусів і каліфорнійців з яйцями
Що ми знаємо про блекаути? Ось, наприклад, у Лівані просто зараз – із середини серпня – триває тотальний блекаут: всі електростанції країни зупинилися через відсутність пального. Це означає, що ліванці покладаються виключно на приватні генератори. Об’єкти критичної інфраструктури теж знеструмлені: не працює централізоване водопостачання та каналізація, фіксують збої в роботі аеропорту Бейрута та морського порту. За песимістичними прогнозами, блекаут може тривати до середини вересня. За оптимістичними – ще добу, поки в країну прибуває пальне з Єгипту та Алжиру. Втім, ліванці не вірять жодним прогнозам, бо країна досі не відновила енергетичну інфраструктуру, що була зруйнована під час громадянської війни у 1975-1990-х роках.
Що ще ми знаємо про блекаути?
Найкрупнішим в історії (за кількістю постраждалих) вважається знеструмлення в Індії у 2012 році, яке впродовж доби (30-31 липня) залишило без світла понад 620 мільйонів людей (на той час – 9% населення світу).
Через перевантаження мережі країна воднораз втратила 32 ГВт генеруючих потужностей. Шахтарі застрягли під землею через непрацюючі підйомники. Зупинилися аеропорти та залізниця, а автомобільний рух паралізував гігантський затор через непрацюючі світлофори.
То що ж нам відомо про блекаути? Найпопсовішим, за яким світ спостерігав, ніби за голлівудським кіно, стали відключення у Каліфорнії (США), що тривали з 9 жовтня по 20 листопада 2019 року. Місцеві енергетичні компанії, з метою попередження пожеж через потужний пустельний вітер, застосували превентивні відключення. Це спровокувало хвилю критики: урядовці звинуватили енергетиків у "жадібності та безгосподарності", а споживачі (загалом знеструмили 2,5 млн людей) скаржилися на дезінформацію, тобто те, що ми зараз називаємо "відсутністю графіків та попереджень".
Суспільне обурення дійшло до того, що офіс компанії PG&E закидали яйцями, а автомобіль навіть обстріляли. Пізніше компанію завалили судовими позовами від людей, які через відключення не могли скористатися кисневими концентраторами, небулайзерами, апаратами для діалізу та холодильниками для життєво важливих ліків.
Ну що ж, тепер, коли ми знаємо так багато про блекаути у світі, настав час головного питання – а що ми знаємо про блекаут в Україні? Відповідь – нічого.
Замкнене коло
"Поки що, на жаль, не по всій країні ще є світло. Повинно бути. Що стосується деталей щодо руйнувань, ГЕС або іншого. Я в цілому не дуже люблю енергопіар. Я не дуже люблю, не підтримую, коли ворог знає, яких конкретно пошкоджень він завдав своїм ударом Україні, енергосистемі тощо". Це цитата Володимира Зеленського із форуму "Україна 2024. Незалежність". І ми не можемо лишити її без уваги з декількох причин.
По-перше, через чудовий неологізм – енергопіар. Класно звучить, еге ж? Цікаво, хто вигадав це слово. А ще більш цікаво, що воно означає (на думку української влади). І це, власне, і є наше по-друге. Бо якщо під енергопіаром мається на увазі якісне інформування населення про поточну ситуацію в енергосистемі – то це дуже, дуже погано.
Ми всі, звісно, теж не хочемо слати в Росію звіт про прильоти, але при цьому самі хотіли б знати бодай щось. Серйозно. Ми хочемо, щоби з нами говорили відверто. І хочемо, щоби нас не висміювали за таке просто бажання.
Що ми маємо натомість? Після масованої атаки 26 серпня прем’єр-міністр Денис Шмигаль повідомив, що ми "втратили дуже невелику кількість нашого обладнання". Новина чудова, але дуже різко контрастує з аварійними відключеннями і відсутністю світла в деяких областях по 14 годин поспіль.
Гендиректор YASNO Сергій Коваленко у переписці з підписниками порадив їм деталі "питати в Укренерго". Ну а як спитати щось в Укренерго – ніхто точно не знає, бо НЕК спілкується з нами виключно "повідомленнями про відключення". Виходить замкнене коло, у якому українці зазвичай клепають меми (тепер – сумні).
Теорія кризових комунікацій
Колись давно, коли ваша Зося була молодою і жвавою, вона вивчала в університеті комунікації, в тому числі кризові. Так от, там Зося дізналася, що існує загальна формула для будь-яких кризових комунікацій (ну тобто, коли все погано, але хтось має повідомити людям невтішні новини).
Формула виглядає так:
- Визнати проблему
Наприклад, визнати, що ураження нехай і мінімальні, але критичні для нормального функціонування енергосистеми (державні таємниці при цьому можна не розголошувати).
- Попросити розуміння
Якщо треба вкотре нагадати, що винна Росія, то можна (хоча ми ніколи не забуваємо). Але ще важливіше дати знати, що почуватися вхареним без світла – це нормально, бо всі живі люди, а не потужні роботи.
- Пообіцяти, що ситуація покращиться
Ну, в умовах війни – хоча би стабілізується. І бажано при цьому назвати хоча би умовні терміни (саме той випадок, коли схема "2-3 тижні" може виручити). І, звісно, ж пояснити хоча би схематично, що влада робить для того, аби стало краще.
В університетах, звісно, вчать теорії. Але раптом хто може – передайте цю формулу "на верх", може, згодиться комусь на практиці. Бо не такі страшні розряджені батарейки, як морально "розряджені" люди, з якими просто вчасно не поговорили.
Попередня новина
